14650607_979734358837511_3548882965584488596_n

«Простобосо». Двоє мандрівників Юрко та Іван 14 жовтня босоніж дійшли до Харкова від самісінького Ужгорода. Їхня піша мандрівка тривала понад три місяці, шлях пролягав ґрунтовими стежками, полями і лісами, асфальтовими й бетонними дорогами через села і міста – це майже дві тисячі кілометрів. Мандрівники до своїх торб поклали мінімум одягу, вишиванку, капелюх і ще вдома навмисно відмовилися від грошей, сподіваючись на відгук зустрічних. Юрко та Іван кажуть, що їхня подорож – це не просто забава чи пригода, яку вони собі вигадали, це «знайомство з собою, знайомство з простими людьми і Україною, як-то кажуть, без зайвих посередників – віч-на-віч».

Побіля дорожнього знаку «Харків» на розв'язці київського шосе зі сторони селища Пісочин першою про завершення босої мандрівки Юрка та Івана сповіщає гавкотом їхня собака-супутниця «Босо».

14203220_10210450114195074_3386707783953605074_n

– Весела, швидка, тепер можна стверджувати – витривала собака до них прив’язалася у дорозі. А за нею підходять бородачі у вишиванках і льняних штанях, на голові – капелюхи, за спинами – торби, а босі ноги ступають по холодній землі.

«Харків буде там – ось за цим зеленим знаком.

Це дуже круто! Ми пройшли 1961 кілометр. Це 98 діб

Це дуже круто! Я насправді був би задоволений, якби ми не дійшли до Харкова, а просто спробували. А оскільки все вдалося, то дуже класно. Прямо сюди ми пройшли 1961 кілометр. Це 98 діб», – тішиться результатом Іван Онисько.

Юрій Регліс – з Житомира, а Іван Онисько – з Тернопільщини (с.Сущин, Теребовлянський район), запеклі автостопери. Іван без грошей автостопом прибув був до Китаю і там подорожував, а Юрій автостопив країнами Європи. Проте мандрівка «Простобосо» без перебільшень була для них цікавою, складною, де себе довелося випробувати як фізично, забувши на кілька місяців про шльопанці та кросівки, так і духовно, бо кожного дня мали спілкування з новими людьми, різними за характерами, поглядами, комунікабельністю тощо.

14695456_10210976952525703_7037872359989286393_n

«У більше ніж половині випадків нас запрошували люди на ночівлю, ми наперед знали, хто нас чекає. Але особливо на початку було так, що ми йдемо по селу і нам треба десь заночувати. На вулиці ми не хочемо ночувати, до такого не налаштовані, тому єдиний варіант – десь у людей. Ми йшли по вулиці: якщо нікого немає на подвір’ї, ми не заходимо, не стукаємо у двері. А якщо хтось є, тоді починаємо говорити: вітаємось, розповідаємо про себе, що є мандрівниками з Ужгорода до Харкова. Здебільшого нам відмовляли, доводилося йти до сусідів, далі кудись. У середньому – десь 4-5 відмов на вечір. Найбільше відмов за вечір – 15. А тоді знаходиться ночівля. Були й такі села, але таких мало, що зовсім відмовляли», – розповів Іван Онисько.

Пройти босоніж Україною з кінця в кінець – це Юркова ідея, так він вигадав якось сидячи на острові в Хорватії. Іванові, що мав пропозицію бігти Україною, це сподобалося.

Одна з їхніх приятельок відчайдухам запропонувала піти «Вишиваним шляхом» – туристичним маршрутом, який нещодавно вигадали задля популяризації внутрішнього туризму в Україні. Він пролягає через 10 областей, його довжина – 2080 кілометрів. Окрім великих міст (Львів, Київ, Полтава), маршрут охоплює безліч мальовничих місцинок та архітектурних пам’яток, найцікавішими з яких організатори вважають палац Шенборнів, Підгорецький замок та руїни палацу Терещенків. Ідейним натхненником шляху стала відома паломницька Дорога Святого Якова.

За умовами босої пішої мандрівки Юрко з Іваном тимчасово позбулися взуття, до полотняних торб поклали тільки найнеобхідніше: по одній вишитій сорочці, штани, капелюх, мобілки з підзарядками, портативну камеру із запасними батареями і флешками, зубна паста і щітка, аптечка із захисним кремом для ніг, голка з ниткою і жодної гривні в дорогу. Але мандрівники не скаржаться на голод і жебрацтво: люди ділилися з ними травами, харчами і грошима.

14517478_978032935674320_4530984248868292991_n

«Ось тут нам подарували чай: м’ята і чебрець, Чоловік Олександр з козацьким прізвищем Чуйко ще нам подарував банку грибів.

Гроші є. Хоча ми почали подорож без грошей. За весь шлях ми назбирали десь до 2 тисяч гривень

Гроші є. Хоча ми почали подорож без грошей. Але вже у перший день нам подарували 50 гривень так, що ми цього не помітили, в пакеті з їжею. За весь шлях ми назбирали десь до 2 тисяч гривень», – дякує зустрічним людям Іван Онисько.

Хлопці жартують: тепер стали добрими знавцями українського асфальту, а багнюку навчилися використовувати як захисний шар для ступні.

Ми вийшли 8 липня з Ужгорода. Більшої шкоди нам завдав гарячий асфальт, ніж холодна земля тепер

«Ми вийшли 8 липня з Ужгорода. Тоді асфальт був гарячезний. Більшої шкоди нам завдав гарячий асфальт, ніж холодна земля тепер. Тому що ноги у мене набрякали, з’являлися пухирі, а холодне покриття такої шкоди не завдавало», – каже Іван, який мав найбільше мороки з ногами.

13615493_907744589369822_6838041450758075270_n

«Напередодні у нас було дуже холодно, частину дороги ми бігли. Це робити не варто, бо ось подушки на пальцях найуразливіші і швидко стираються. Але так було холодно і Харків був близько, то трішечки перевантажили. Ми думали, що ноги будуть ось такі – великі, але це міф, усе нормально.

Йшли здебільшого по ґрунтовій дорозі, лісами, сільськими дорогами, так було легше босим ногам та й маршрут так був прокладений. Ось що можна побачити на трасі Київ-Чоп? Усюди те саме. А там, на сільських стежках ми спостерігали за життям українців», – розповів Юрій Регліс.

Українці мріють про стабільність і спокій – головне спостереження від босоногих мандрівників.

«Ми бували в будинках дуже різних людей: спілкувалися з привітними і не дуже, із заможними, бідними, селянами, людьми з міст, це дозволило скласти таку картинку місця країни, де ти живеш. Я думав, що ми будемо йти і от побачимо: на заході люди живуть ось так, а на сході – так. Відмінності дуже відносні. Наприклад, у мобільному операторі на заході більше «Київстару», «Лайфу», а на сході – «Водафону». Якісь такі речі. Звісно, мова – що далі на схід, то більше російської. Але загальні проблеми, те, чого вони хочуть, про що запитують, – усе типове, як на заході, так і на сході. Хочуть кращого добробуту, стабільності, але такі бажання я зустрічав не тільки в Україні, тому це притаманне всім людям», – розмірковує Іван Онисько.

14680700_980760878734859_179782693649306026_n

Іван з Юрком наполягають, що в акції «Простобосо» нічого надзвичайного, їм просто хотілося вільно спостерігати за життям українців і побачити красоти: музеї, замки, садиби, природу. Але прогулянка країною босоніж для них відкрила геть новий вимір відчуття.

В нашій подорожі немає ніякої місії. Іноді зустрічні люди і самі пропонують нам місію

«Цікаво, що в нашій подорожі немає ніякої місії. Іноді зустрічні люди і самі пропонують нам місію: о, ви мабуть ідете з заходу на схід, значить, ви несете культуру із заходу на схід. Або ви об’єднуєте таку дистанцію, як захід-схід. Іноді люди думають, що ми йдемо з релігійною місією, це, мабуть, якась піша проща. «Ви несете якусь покуту», – казали нам, особливо бачачи наші бороди. У Полтавській області, в Опішні, нам сказали: «Це така своєрідна культурна провокація». Але і цього ми собі не ставили за мету. Проте так чи інакше це відбувається, ми провокуємо. Навіть ті, що вважають нас «чудіками», теж можуть замислитися про щось серйозне, особисте», – намагається відповісти Юрко Регліс на запитання про сенс такої подорожі.

14364675_961769160634031_28514287722203456_n

Біля символічного знаку при в’їзді до Харкова мандрівники таки не взулися. Обіцяють начепити кросівки, як пройдуть раніше заплановані 2000 кілометрів. Тож у Харкові ще днів зо два можна буде побачити босих мандрівників.

Всі свої пригоди і зустрічі з цікавими людьми хлопці весело з іронією описують у щоденнику в соцмережі Facebook на сторінці «Простобосо».

Володимир Носков, радіо "Свобода."