Комплекс споруд монастиря кармелітів - є памяткою архітектури XVII століття у місті Теребовля.

Ченців-кармелітів у Теребовлю запросив староста міста Петро Ожига, приблизно у 1617 році,  і виділив їм місце для будівництва, де згодом на цьому місці вже були невиликий деревяний костел і монастир. Лише 1635 році почали зводити мурований монастир   і костел. У 1640 році із допомогою Адама Комарівського, власника с. Лошнів, завершилося будівництво.  Ансамблі, монастиря складався з масивного костелу, до якого з північного заходу приблокований двоповерховий монастир. Перед головним фасадом костелу була дзвіниця. Територію монастиря кармелітів оточував оборонний мур з чотирма двоярусними наріжними вежами. Мур і вежі муровані з цегли і оснащені бійницями. Головний вхід розташований із східної сторони стіни  і має вигляд проїзної арки, де у XIX ст. надбудували триарочну дзвіницю.  На північ від монастиря були розташованні пасіки, город, сад і конюшня. У воєному відношенні монастир не міг грати споруду обороного типу, його стіни могли витримати хіба що нападаи повсталих селян  або невеликі загони татар.

Успенський костел монастиря кармелітів — найбільша за масштабом споруда монастирського комплексу. Його архітектурні форми і об'єми дуже прості, суворі і важкі. Храм являє собою тринафну чотиристовпну базиліку з видовженою вівтарною частиною. Спочатку головний фасад костелу завершували дві вежі, які, напевно, мали і оборонну роль. У другій половині XVII століття, під час польсько-турецьких війн, ці вежі були пошкоджені і уже не були відновлені при відбудові зруйнованого храму на початку XVIII століття за старостування Стефана Потоцького. Пошкоджені вежі зрівняли по висоті з бічними навами і покрили односхилим дахом.

У середині XVIII ст. костел грунтовно відреставрували. На відміну від зовнішніх фасадів інтер'єр костелу був вишуканий і пишний. Стіни і склепіння покрили фресками, які виконав Йосиф Майєр — один з найкращих майстрів фрескового стінопису Речі Посполитої. Кошти на всі цілі виділила подільська баронеса Єлизавета Дульська і її син Самуель Дульський. Їх портрети, як і портрети старост П.Ожги і С.Потоцького, висіли на стінах захристія храму. Самуель Дульський навіть похований в підвалі костелу (1749 р.), для цього побудували гробницю.

З північного боку до вівтарної частини костелу примикає двоповерховий корпус келій. Монастир має широкий коридор з одностороннім розташуванням келій. Коридор і келії мають хрещаті цегляні склепіння. В наріжному корпусі монастиря розміщена каплиця. Відреставровані костел і монастир кармелітів стали окрасою міста. У 1781 р. монастир був посвячений. З 1810 по 1927 роки, за згодою ченців-кармелітів, костел використовувався для парафіяльних цілей, бо дерев'яний парафіяльний костел згорів.

В роки Першої світової війни монастир не зазнав серйозних пошкоджень. Тут розміщувався російський військовий госпіталь, а костел був закритий. У 1918-1919 рр. в монастирі перебували польські солдати, які зробили у західній оборонній стіні прохід, яким водили коней на водопій до р.Гнізни. І так із роками костел занепадав і помалу руйнувався. Корпус келій став приватною власністю. На другому поверсі були житлові приміщення та історичний музей, на нижньому —конюшня. Комплекс монастиря кармелітів став знову потребувати ремонту. Реставрація почалася у 1933 році і продовжувалася до початку Другої світової війни. У післявоєні часи частину приміщень орендується фабрикою ялинкових прикрас, костел використовувася як склад. 1987 року трапилася пожежа.

1990 року комплекс споруд передали у власність Української православної церкви. Проведено реставраційні роботи і на пожетрви вірян було придбано дві бані на костельні вежі, але вони відрізняли від попередніх і явно вже змінили вигляд цілісного монастирського комплексу. Костел переробили на церкву і переосвятили під титулом Св. Володимира. Сьогодні в приміщенні колишнього монастиря кармелітів діє духовна семінарія УАПЦ.

 

 

Джерела і матеріали: Л. Городинський. І. Зінчишин “Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині”, М. Ковальчук “Історія міст і сіл Теребовлянщини”